Ось і відбулася надгучна прем’єра першого сольного фільму про одного із найхаризматичніших героїв коміксів Marvel! Напередодні дня святого Валентина у 2016-му нам пропонують екшн із саркастичним Дедпулом. Готуйте телефони — свої власні, чи телефон своєї дівчини — тому що після цього огляду вам, найімовірніше, таки захочеться заздалегідь забронювати собі квиток для перегляду фільму із цим засранцем.

Помірятися сідницями

Що можна очікувати від антигероя коміксу, однією із особливих рис котрого є вживання добірної лайки, яка вплетена у доволі вишукані жарти? Тільки того, що він буде самим собою: адже цього глядачі хочуть понад усе! Чекати довелось таки довго, оскільки New Line Cinema почала розробку ще у лютому 2004 року, але основні зйомки розпочались тільки в березні 2015-го у Ванкувері. Marvel лише зараз зважилася ризикнути видати коктейль із масних жартиків цього червонодупого, який міг не припасти до смаку публіці, та все ж зважилась. І — судячи з усього — виграла.

Фільм розповідає історію становлення Дедпула, його знайомство і подальші стосунки із дівчиною, котра має непевне минуле хвойди, експерименти над людським тілом з метою розвитку цілющого фактору, подолання раку, і звісно пошуки поганців та видовищні сцени бою.

Вейда Вілсона зіграв Раян Рейнолдс, який уже одного разу зіграв Дедпула у фільмі «Люди Х: Початок. Росомаха», де йому не виділили чільного місця і всю увагу віддали імпозантному Г’ю Джекмену. Але — час розставив усе на свої місця, і тому тільки лінивий не помітить у «Дедпулі» численних алюзій і тонкого, як китайський шовк, стьобу із Росомахи. Це непогано відновлює самооцінку Пула Деда, який, здавалось би, постраждав від рук сценаристів, адже деякі особливо пристрасні фанати очікували жорсткіших жартів і діалогів із внутрішньою сутністю, яких у фільмі нема.

Важливою дилемою для палких шанувальників стало наступне: чи виправдає себе український переклад, чи донесе усі тонкощі жартів і ситуації, і чи відповідатиме екранний Дедпул своєму коміксовому відповіднику.

Якщо ви звикли до російського мату — розчаруєтесь. Якщо хочете почути усе, що є в оригінальному фільмі — найімовірніше, якась частина жартів втратила мовну двозначність. Втім український переклад подарував нам Колоса, який розмовляє азірівкою, і неодмінні для цього героя жарти про мозолі на руках звучали прекрасно! Ви реготатимете, наче скажений, протягом усього сеансу. А особливо вдалі жарти (як про олімпійський вогонь чи авокадо) захочеться записати кудись на папірчик. Українська команда постаралась на повну, аби глядач вийшов задоволеним жартами.

Надзвукова Боєголівка в українському перекладі постає особливо похмуро, і схожа радше не на супергероя, а на маленьку дівчинку-гота, яка загубилась десь у 2005-му. Утім саме ця дівчинка зі смокі-айсом на очах підняла багато куряви у фінальному бої.

Та й хіба можна спокійно спати ночами, якщо в огляді «Дедпула» не розповісти про тіла і статури? Я педантично підраховувала кількість крупних планів дупи Дедпула, але вже на одній зі сцен, в  якій брала участь і Ванесса (котру зіграла неповторна Морена Баккарін) всі числа просто вилітають із голови. Тому однозначно: можливо Оскара за найліпший фільм «Дедпул» не урве, але от нагороду за найкращі дупи — точно. Один із небагатьох випадків, коли підпис до фільму справді не гіперболізований, а точний і проникливий.

Блек-джек та хвойди

Родзинок у кексі під назвою «Дедпул» чимало, наприклад камео із розробників всесвіту Людей Ікс. Я особливо була потішена сценою у стрип-клубі. Зверніть увагу на діджея, якого зображає втішений Стен Лі, співавтора коміксів Marvel, який створював у буремні роки молодості Залізну людину, Тора, Галка та Людину Павука. Цей сивий дідуган ув окулярах запалює не гірше прекрасних дівчаток у спідньому, які розгулюють стрип-клубом, виконуючи свою роботу. Окрім Стена, у камео взяв участь і Роберт Ліфелд, який у 2000-х брав участь у створенні коміксів про Росомаху. Вони не привертають до себе уваги, а вся обстановка не виглядає награною, що однозначно додає плюсів атмосферності.

Можна було би відвести кілька сторінок для перелічування всіх перехресних великодок на фільми, інші комікси та музику, які додано у цей шалений борщ діалогів. Сама манера Дедпула говорити дещо перегукується із манерою Ві («V значить Вендетта»), під маскою котрого ховався актор, якого більшість знає як агента Сміта. Алюзією на агента Сміта став Вербувальник (Джед Рііс), підопічним котрого є Френсіс, він же Аякс, що нагадує юного доктора Менгеле у Освенцимі, котрий катує із байдужим обличчям тих, хто до нього потрапляє. І це не єдиний приклад багатоповерхових асоціацій, який виникає у голові при перегляді Дедпула.

Окрім Стена Лі, у Дедпулі були ще пенсіонери: зокрема сліпа Ел, яку зіграла Леслі Агамс. Її варто згадати вже бодай для того, аби похвалити гумор сценаристів — а отже і Дедпула! —, які порівнюють її зі Стівом Вандером. Цій старій не судилось зібрати якісь меблі із IKEA, але ось зброю вона знаходить швидше, ніж студент шпаргалку на іспиті. І серед усього цього трешу нам розказують історію кохання, яка мала б і приманити всіх закоханих на день Валентина. Тогоріч більшість прямували на перегляд «50 відтінків сірого» з недолугим сюжетом та не менш недолугим BDSM, але цього разу нас вирішили частувати чимось набагато ліпшим. Увесь фільм таки пронизує пістрявою стрічкою історія кохання Вейда та Ванесси, і важко не оцінити те, яке серйозне випробування поставило перед ним життя, і як вони його подолали.

Якби Шекспір жив у 21 сторіччі, він однозначно б поаплодував Дедпулу за його вміння звертатися до глядача у потрібну мить. Таким чином створюється неповторне враження присутності тебе у цьому фільмі, ти починаєш справді надавати всьому тому, що відбувається, особливого значення і починаєш співпереживати головному героєві, який ще не раз повторить, що він — не герой.

Ламати „четверту стіну“, наче солоний крекер, а не Китайський мур — це особливий привілей, наданий сміливою рукою авторів цьому яскравому персонажеві. Дедпул впорався із цим, хоч і не зміг проявити свою натуру у фільмі цілком так, як це показано у коміксах.

Швачка третього розряду

Обов’язково зверніть увагу на момент пошиття костюму Дедпулом: усе починається із якихось перешитих майок у шоломи, але згодом вбрання цього хлопця дедалі ліпшає. Ця сцена (яка розцінюється як класична у фільмах про супергероїв) була розбавлена малюнками Дедпула, короткими боями, жартами і виглядала цілком гідно, як на свою банальність.

Чого було забагато — так це розмиттів кадру. Вступний ролик із титрами, в якому зображено зупинену мить боротьби Дедпула із бандою супротивників, вражає своєю плавністю, вивертами камери і я просто таки мліла у стільці від його чарівності, але навіщо ж розфокусовувати камеру просто посеред кадру? Склалося враження, що оператор подекуди просто демонстрував можливості свого світлосильного об’єктива: іноді очі просто розбігалися, наче у тебе зір „мінус п’ять“. Утім — цей вибір зрозумілий: серед голівудських кіноробів ввійшло у тренд демонструвати глядачеві натуральний колір і використовувати менше штучних джерел освітлення.

Якщо ви знаєте бодай щось про наукове обґрунтування тих, чи інших спецефектів, або володієте детальними знаннями травматології чи балістики — вам не буде нудно рахувати баґи та кепкувати. Адже важко повірити, що можна битися із трьома поламаними кінцівками і що куля з пістолета може пробити два черепи поспіль. Але куди нам, не супергероям, розбиратися у подібній маячні? Тому залишається просто спостерігати за красиво зрежисованим боєм, дотепними діалогами і чіткою постановкою кадру. Це один із найліпше продуманих та вивірених, наче механізм швейцарського годинника, фільм про супергероя нашого часу.

«Дедпул» відновлює бажання жити яскраво і на повну, тож посеред всього угару і безупинного гумору можна поставити вподобайку тому, як ці герої адаптуються до того, що коїться.

Після сеансу в кінотеатрі залишилось стійке враження, що це був не перегляд фільму, а затишне дозвілля із найближчими друзями, обговореннями протилежної статі і жартами „за триста“. В цьому є своя романтика, що і запропонував оцінити наш червонодупий геній сарказму.